З найперших днів перебування цієї малечі в школі ти для них тепер і вчитель, і батько-матір, а іноді і нянька, бо ж відповідальний за те, як складеться їхнє подальше навчання. І серед усіх цих проблем та обов’язків не можна випустити з уваги жодної дитячої індивідуальності, бо всі ж вони такі різні і неповторні. А щоб цього не сталося, з самого початку треба знаходити тісний контакт з батьками. І не має значення, багато в твоєму класі учнів, чи не дуже.
Зараз, звісно, у сільських школах учнів у класах поменшало, але турбот у вчителя – аж ніяк.
З чого краще почати роботу? З індивідуального знайомства із сім’ями майбутніх першокласників. Обов’язково побуваю у кожного вдома, познайомлюсь із батьками та іншими членами родини. У довірчій розмові рідні дитини майже завжди (якщо вони люблять свою дитину, бо буває ж по-різному), розкажуть і чим цікавиться їхній майбутній першокласник, що любить і чого не любить, хто для нього авторитет.
Під час знайомства намагаюся з’ясувати фізіологічні особливості майбутніх школярів, чим дитина хворіла, бо коли, наприклад, був гепатит, то вже ні про яке смажене в їдальні для цієї дитини мова йти не може, їй потрібен відповідний дієтичний стіл, про що вже обов’язково потурбується шкільний медпрацівник.
З перших зустрічей з батьками ми домовляємося про те, як краще організувати постійне робоче місце дитини, звертаю увагу і на те, щоб світло під час занять обов’язково падало зліва для праворуких дітей, і справа – для ліворуких. Коли ж батьки з острахом говорять про те, що їхня дитина лівша, треба їх обов’язково заспокоїти, порадити не перевчати її, познайомити рідних із психологічними особливостями таких дітей, а в подальшому запросити шкільного психолога на бесіду.
Я завжди прошу батьків, щоб вони встановили для свого майбутнього першокласника правильний режим дня, щоб дитина вчасно їла, спала, була на свіжому повітрі.
Перший клас – це нова "ера" в житті дитини, тому ми домовляємося, щоб батьки постійно підтримували і розвивали віру у власні сили свого "першачка", не вимагали від свого сина чи доньки більше, ніж вони можуть, бо тоді у дитини може скластися занижена самооцінка власних здібностей, а це негативно позначиться як на навчанні, так і на психоемоційному стані.
З перших днів навчання у школі і ми, вчителі, і батьки повинні заохочувати позитивний погляд на здобування знань, не скупитися на похвалу за найменше досягнення, особливо коли перед нами дитина-інтроверт, заглиблена у себе. Для таких дітей показати всім своє досягнення – це майже подвиг. І на перших батьківських зборах, і під час індивідуальних бесід прошу рідних допомогти дітям в час адаптаційного періоду. Що це значить? В першу чергу допомогти цим маленьким громадянам у формуванні самоконтролю, певних умінь та навичок.
Не лише вчитель, а й батьки повинні вчити свою дитину спілкуватися з учителями, товаришами. Неодмінно треба вселити в кожного учня впевненість у тому, що всі труднощі кожен з них обов’язково подолає. Ні в якому разі не допустимо порівнювати досягнення однієї дитини з іншою, адже у кожного з них, так само як і в нас, дорослих, своя здатність мислити, свій темперамент, свої звички, які вони, між іншим, отримали не десь, а у власній родині. Доброзичливе ставлення вчителя до учня, батьків до своїх дітей - запорука успішного навчання дитини не лише в першому класі, а і в усіх наступних.
Індивідуалізація навчання і виховання молодших школярів для вчителя є однією з основних прерогатив. Застосовуючи різні способи і методи навчання і виховання, вчитель, не без допомоги батьків, повинен переконати дитину на її ж позитивних прикладах у здатності до успішності. Ось такий приклад. Пройшло півроку занять, наближалось 8 Березня. Ми вирішили організувати свято-виставку "Я – мама – бабуся". Я допомогла всім дітям гарно і щиро розповісти про своїх мам і бабусь, кожен учень підготував для своїх рідних якийсь подарунок (учитель праці теж допоміг), а виставка являла собою різноманітні вишивки, малюнки, витинанки, вироби з бісеру і таке інше всіх без винятку учнів, мам, бабусь (у кого вони близько жили).
Дітей ця робота заохотила, здружила, розкрила їхні незнані здібності, а головне - надала впевненості у своїх можливостях. Батькам же діти продемонстрували такі свої можливості, про які ті і не здогадувались.
Після цього було підготовлено і проведено батьківські збори на тему: "Пізнай свою дитину". На збори прийшли всі до єдиного. Що тут говорити: своїх дітей вони і побачили, і почули, але що було найпозитивнішим, виступаючи, хвалили не своїх, а чужих дітей; їхній тактовності і доброзичливості можна було лише порадіти. Із їхніх виступів, як висновок, звучало таке:
дітей треба заохочувати наслідувати кращі приклади з життя власної родини та оточуючих;Зараз, звісно, у сільських школах учнів у класах поменшало, але турбот у вчителя – аж ніяк.
З чого краще почати роботу? З індивідуального знайомства із сім’ями майбутніх першокласників. Обов’язково побуваю у кожного вдома, познайомлюсь із батьками та іншими членами родини. У довірчій розмові рідні дитини майже завжди (якщо вони люблять свою дитину, бо буває ж по-різному), розкажуть і чим цікавиться їхній майбутній першокласник, що любить і чого не любить, хто для нього авторитет.
Під час знайомства намагаюся з’ясувати фізіологічні особливості майбутніх школярів, чим дитина хворіла, бо коли, наприклад, був гепатит, то вже ні про яке смажене в їдальні для цієї дитини мова йти не може, їй потрібен відповідний дієтичний стіл, про що вже обов’язково потурбується шкільний медпрацівник.
З перших зустрічей з батьками ми домовляємося про те, як краще організувати постійне робоче місце дитини, звертаю увагу і на те, щоб світло під час занять обов’язково падало зліва для праворуких дітей, і справа – для ліворуких. Коли ж батьки з острахом говорять про те, що їхня дитина лівша, треба їх обов’язково заспокоїти, порадити не перевчати її, познайомити рідних із психологічними особливостями таких дітей, а в подальшому запросити шкільного психолога на бесіду.
Я завжди прошу батьків, щоб вони встановили для свого майбутнього першокласника правильний режим дня, щоб дитина вчасно їла, спала, була на свіжому повітрі.
Перший клас – це нова "ера" в житті дитини, тому ми домовляємося, щоб батьки постійно підтримували і розвивали віру у власні сили свого "першачка", не вимагали від свого сина чи доньки більше, ніж вони можуть, бо тоді у дитини може скластися занижена самооцінка власних здібностей, а це негативно позначиться як на навчанні, так і на психоемоційному стані.
З перших днів навчання у школі і ми, вчителі, і батьки повинні заохочувати позитивний погляд на здобування знань, не скупитися на похвалу за найменше досягнення, особливо коли перед нами дитина-інтроверт, заглиблена у себе. Для таких дітей показати всім своє досягнення – це майже подвиг. І на перших батьківських зборах, і під час індивідуальних бесід прошу рідних допомогти дітям в час адаптаційного періоду. Що це значить? В першу чергу допомогти цим маленьким громадянам у формуванні самоконтролю, певних умінь та навичок.
Не лише вчитель, а й батьки повинні вчити свою дитину спілкуватися з учителями, товаришами. Неодмінно треба вселити в кожного учня впевненість у тому, що всі труднощі кожен з них обов’язково подолає. Ні в якому разі не допустимо порівнювати досягнення однієї дитини з іншою, адже у кожного з них, так само як і в нас, дорослих, своя здатність мислити, свій темперамент, свої звички, які вони, між іншим, отримали не десь, а у власній родині. Доброзичливе ставлення вчителя до учня, батьків до своїх дітей - запорука успішного навчання дитини не лише в першому класі, а і в усіх наступних.
Індивідуалізація навчання і виховання молодших школярів для вчителя є однією з основних прерогатив. Застосовуючи різні способи і методи навчання і виховання, вчитель, не без допомоги батьків, повинен переконати дитину на її ж позитивних прикладах у здатності до успішності. Ось такий приклад. Пройшло півроку занять, наближалось 8 Березня. Ми вирішили організувати свято-виставку "Я – мама – бабуся". Я допомогла всім дітям гарно і щиро розповісти про своїх мам і бабусь, кожен учень підготував для своїх рідних якийсь подарунок (учитель праці теж допоміг), а виставка являла собою різноманітні вишивки, малюнки, витинанки, вироби з бісеру і таке інше всіх без винятку учнів, мам, бабусь (у кого вони близько жили).
Дітей ця робота заохотила, здружила, розкрила їхні незнані здібності, а головне - надала впевненості у своїх можливостях. Батькам же діти продемонстрували такі свої можливості, про які ті і не здогадувались.
Після цього було підготовлено і проведено батьківські збори на тему: "Пізнай свою дитину". На збори прийшли всі до єдиного. Що тут говорити: своїх дітей вони і побачили, і почули, але що було найпозитивнішим, виступаючи, хвалили не своїх, а чужих дітей; їхній тактовності і доброзичливості можна було лише порадіти. Із їхніх виступів, як висновок, звучало таке:
батьки і вчителі мають оберігати дітей від негативних життєвих прикладів, особливо в сім’ї;
батьки мусять знати, чим цікавляться їхні діти, що читають, які доручення і як якісно виконують у школі;
у дітей повинні бути обов’язки по господарству і вільний час для занять улюбленими справами;
дома батькам треба більше спілкуватися із власними дітьми.
Позитивний вплив сім’ї полягає в тому, що ніхто, крім рідних, - матері, батька, братів, сестер, бабусь, дідусів, - не ставиться до дитини краще, не любить її, не піклується про неї більше за них, але іноді трапляється, що ніхто інший не може й зашкодити більше, нанести неповторної травми. Особливо це зустрічається в сім’ях, де основним є авторитарний метод виховання (роби так, як батьки велять, ніякої своєї думки у дитини не виробляється) або метод вседозволеності (що хоче дитина, те й робить, в сім’ї не виховуються поняття "можна" й "не можна").
Сьогодні все помітнішою стає криза батьківських стосунків. Багато родин розпадається, а страждають при цьому, в першу чергу, діти, їхнє негармонійне виховання. Робота вчителя з такими сім’ями складна, але вона повинна вестися заради дитини, її майбутнього. Зараз у моєму класі є дівчинка, яку покинула мати (дитина живе з бабусею), важко дивитися в її очі, коли до класу заходить чиясь мама.
У школі учні здобувають не лише знання, а й новий соціальний статус – учень. Згідно з цим дитина уже свідомо орієнтується в поняттях "хочу", "можу", "треба", в неї розвивається звичка дотримуватись розпорядку дня, правил поведінки, мотивація до навчання. Дуже важливо, що в цей початковий шкільний період діти прагнуть, щоб їх розуміли в сім’ї, школі. Не можна відмахуватись від їхніх дитячих проблем, це для нас ці проблеми може й нічого не варті, а для них - це іноді ціла трагедія. Якщо цей етап буде пропущено (треба добре донести це до свідомості батьків), то пізніше їм складно буде переступити цей рубіж довіри.
Коли дитину не хочуть вислухати, у неї складається думка, що її не люблять, що вона нікому не потрібна. А тут, погодьтеся, недалеко і до суїциду. Непорозуміння між батьками і дітьми в таких сім’ях – закономірне явище. Щоб допомогти батькам краще розібратися в своїх дітях, причинах тих чи інших їхніх вчинків, треба організувати зустрічі батьків із психологом; останній би пояснив особливості темпераменту їхніх дітей, адже темперамент – це природжене, а вже характер – це набуте, те, що діти виховують у собі, дякуючи батькам, вчителям, вулиці і всім іншим чинникам.
Не слід забувати, що вчитель початкових класів разом з батьками закладає фундамент знань та основ моралі не просто в дітях, в громадянах нашої держави. Отже і форми роботи з батьками мають бути найрізноманітнішими:
групові (класні збори, на яких виступають і діляться своїми думками як вчителі, так і батьки; дні відкритих дверей; знайомство батьків між собою; різні заходи про захист і збереження життя дітей; виступи лікарів, працівників правозахисних органів, походи, екскурсії, допомога у ремонті шкільних приміщень, спортивні змагання, вікторини і т. і.);
індивідуальні (відвідування дітей і батьків удома, бесіди, консультації).
Непоганий результат дають відкриті уроки для батьків. На них вони здобувають знання з методики ведення уроку, що спонукає їх до більш тісного контакту з учителем, визначають ступінь довіри до нього, оцінюють рівень знань своїх дітей, бачать прогалини в цих знаннях.
Діти ж на присутність батьків реагують більшою зібраністю, уважністю, відповідальністю. Перед уроком слід налаштувати всіх дітей на позитивний лад, не лякати їх, говорячи щось схоже на: "Ось хай твоя мама подивиться, як ти вчиш уроки". Такі уроки повинні бути динамічними, з багатьма видами робіт, щоб діти краще розкрили свої здібності, адже один додає краще, інший – віднімає, третій – запам’ятовує. Не треба когось із учнів особливо виділяти, батьки все самі побачать і дадуть об’єктивну оцінку.
Подякувавши учням і батькам, бажано б поцікавитись, що порадувало, а що засмутило батьків. Після таких уроків вони, як правило, стають уважніше ставитись до навчання своїх дітей, більше допомагати їм. Тут уже спрацьовує принцип, що мій син чи дочка не повинен бути гіршим за інших.
Учитель, добре знаючи уміння "своїх" батьків, може попросити чи запропонувати комусь із них організувати гурток чи клуб за інтересами. Разом з батьками ми проводимо різні свята.
Батьківські вечори проводимо один-два рази на рік. Це така форма роботи, яка сприяє об’єднанню і згуртуванню їх у колектив. Ось деякі з тем для таких вечорів: "Друзі наших дітей - наші друзі",
"Мораль, слава і гроші", "Мірилом вчинків людини є її совість", "Покарання та заохочення в нашій родині". У минулому році ми провели батьківський вечір за книгою В. О. Сухомлинського "Як виховати справжню людину" і виділили у ній розділ про "10 НЕ МОЖНА". Ось вони:
сміятися над старшими;
сперечатися з дорослими;
байдикувати, коли поряд усі трудяться;
дорікати батькам, що в тебе немає якоїсь речі, яка є у твого товариша;
допускати, щоб мама віддавала тобі те, в чому відмовляє собі;
робити того, що не схвалюють твої батьки і старші;
лишати старшу людину самотньою;
сідати за стіл, не запросивши старших;
сидіти, коли перед тобою стоїть дорослий, жінка;
чекати, поки з тобою привітається старший. (1)
Як бачимо, це зовсім прості, але такі необхідні правила поведінки, дотримуючись їх, кожен із нас виховує в собі ЛЮДИНУ, виховує пошаною, щирістю, любов’ю.
За багато років педагогічної роботи я переконалась, що виховання любов’ю творить часто дива. Це іноді буває нелегко, але дитяча доля цього варта.
